Досить популізму в забезпеченні військовослужбовців житлом – Лада Рослицька

Позначки:

Небагато людей знають історію про курку Сталіна, яку розповідає радянський прозаїк Чингіз Айтматов.

За твердженням письменника, так Сталін навчав своїхсоратників керувати. У 1935-му він поставив живу курку перед спантеличеною групою людей. Спричиняючи їй жахливий біль, він обскуб її до останньої пір’їни.

Потім, поклавши голого травмованого птаха на підлогу, простягнув до нього руку із зерном і запропонував харч. Що неабияк шокувало присутніх, то це той факт, що курка наблизилася до Сталіна і почала їсти з його рук.

Настанова “вождя” підлеглим була такою: можна робити будь-що з “народом” доти, доки вони вірять, що ти є джерелом їхнього виживання.

Різною мірою відбиток такого “патерналістського підходу” до керування і досі залишається в українському законодавстві, яке майже не має стандартів “належної розсудливості” та “розсудливої людини”.

Патерналістський підхід також відображений у популістській політиці України та преамбулі до чинного Житлового кодексу України, на якому базується ідея винагороди військовослужбовцям у вигляді постійного житла. Там написано:

“У результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв’язання однієї з найважливіших соціальних проблем – задоволення потреби трудящих у житлі.

Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва”.

Нині в Україні в черзі на житло перебувають понад 47 000 військовослужбовців– чоловіків та жінок…

Жодна євроатлантична держава не обіцяє військовослужбовцям постійне житло. Навіть Російська Федерація вже відійшла від обіцянки ставити військовослужбовців у чергу. Втім, попри “процес декомунізації” Україна і надалі продовжує давати ці утопічні, популістські обіцянки.

Незабаром після початку війни на сході України (яка і досі триває, але про яку, здається, багато хто вже забув) українців закликали йти боротися на фронт за демократичні свободи.

Якщо відкласти в сторону патріотичні почуття, їх також приваблювали обіцянками субсидій, земельних ділянок та пріоритетом у розподілі житла.

Для багатьох із тих, кому вдалося повернутися живим з фронту, цей рівень пріоритету виявився, де-факто, пустою обіцянкою.

Наглядний приклад цього – “простий” 41-річний солдат на ім’я Ігор Стадницький. У 2014-му, коли росіяни вторглися на територію України, він пішов на фронт. Стадницький став у чергу на житло у Львові й отримав номер 19.

Чотири роки потому його місце в черзі не змінилося. Умови його проживання – також.

За “радянською традицією”, у квартирі на 40 метрів квадратних, де він мешкає, проживає три родини з чотирма дітьми, попри гарантії на рівні закону та запевняння політиків у підтримці.

Нещодавно під час презентації дослідження НАКО про систему забезпечення військовослужбовців житлом цей недооцінений герой розповідав про жорсткі битви, у яких брав участь, про те, як врятував десятьох побратимів та зенітну артилерійську установку, перебуваючи під обстрілами ворога.

У презентації взяли участь представники Комітету НАКО, представник Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ та автор доповіді Рахункової палати про українську систему житлового забезпечення військовослужбовців, зміст якої викликає занепокоєння.

Обіцянки, які вже було озвучено, необхідно виконувати. Особливо, коли їх дали тим, хто ризикував своїм життям заради безпеки власної країни.

Втім, нереформована система забезпечення військовослужбовців житлом, неефективне управління та укорінені корупційні схеми (які, зокрема, включають cуб’єктивне планування будівництва, розтрату майна та фондів і маніпуляції з місцями в черзі) продовжують підтримувати пострадянський погляд на речі і тих, хто не поважає “народ”, не кажучи вже про верховенство права.

Забезпечення військовослужбовців житлом – одна з найбільш виснажливих проблем, які стоять зараз перед Міністерством оборони України.

Якщо нічого не змінювати, Україні знадобиться понад 600 років, щоб кожен у черзі отримав житло.

Ось чому НАКО пропонує Україні відійти від застарілих та неможливих для виконання обіцянок радянської ери. Натомість держава має надавати своїм військовослужбовцям гідну компенсацію, зокрема фінансову на придбання житла, та забезпечувати планування, що базується на реальних спроможностях.

Враховуючи, що не за горами президентські та парламентські вибори, цікаво поглянути, хто з кандидатів прийме підходи, що базуються на реальних спроможностях та людиноцентричній моделі безпеки, щоб вирішити проблему із забезпечення військовослужбовців житлом. А ще цікавіше, як проголосує народ.

Повертаючись до історії з куркою Сталіна, тут питання корупції менш очевидне. Це, радше, чіткий приклад відсутності внутрішньої сміливості птаха.

Приймаючи “подачки” та благодійність, курка не чинить опір агресії, яка стоїть за ними. Вона не робить висновків з отриманих знань та пережитого досвіду.

Вона не вірить у те, що відбувається, але, будучи залежною, знову і знову приходить за черговою подачкою.

Лада Рослицька для Української Правди

ВГОРУ