Новий парламент вперше може представляти інтереси більшості молодого, а не старшого покоління країни, і дати саме їм можливість впливати на політику і зміни.
«Підвищимо пенсії і знизимо тарифи». Звичайний набір обіцянок, якими українські політики десятиліттями годували виборців. Головний адресат — пенсіонери і виборці передпенсійного віку. Розрахунок простий: більше заробити їм складніше, а ось отримати блага від держави і менше витрачати на все дуже хочеться.
До 2019-го така стратегія приносила гарантований успіх. Старші люди активно ходять на вибори. Сумарно українці віком від 45 років становлять 53% виборців. Здавалося, що з постійним старінням нації економічно активні українці назавжди втратили вирішальне слово на виборах. Це загрожувало відправити економіку у спіраль стагнації, коли в інтересах старшого покоління із неї вичавлюють усі соки, позбавляючи молодь шансів досягти успіху.
Однак тенденція несподівано розвернулася. Обрання президентом Володимира Зеленського консолідувало молодих українців, що прагнуть змін у країні. За даними опитування, проведеного в червні компанією Info Sapiens, у двох партій, які проходять у Раду, — Голос і Слуга народу — 61% і 63% виборців відповідно молодші 45 років. Приблизно чверть кожної з партій — у віковій групі 25−34 роки, коли відкриваються найширші перспективи професійної самореалізації. І коли, на жаль, вони частіше вирішують виїхати з країни по великі можливості.
Якби ці дві партії сформували в новому парламенті коаліцію, що, за даними опитувань, виглядає цілком реалістично, їхній уряд представляв би інтереси майже двох третин українців молодших за 45 років. З урахуванням демографічних тенденцій це виглядає чи не останнім шансом молоді вплинути на політику країни. Тим паче, як часто буває, на наступних виборах маятник може хитнути у зворотний бік. У двох прохідних партій старих політиків — Батьківщини та Опоплатформи — вік виборців зовсім інший: ті ж дві третини, але вже старші, ніж 55 років. Тому економічно активним виборцям і політикам, які їх представляють, потрібно зробити якомога більше у найближчі роки.
У чому інтереси молодих українців? Їм потрібні можливості. Передусім, економічні — якомога більше добре оплачуваних робочих місць. Для цього економіка має швидко зростати, попит на ринку праці перевищувати пропозицію, а інвестиції підвищувати продуктивність і зарплати, які роботодавці могли б платити без втрати конкурентоспроможності.
Молоді виборці можуть і хочуть більше заробляти, а не мріють цілими днями про зниження тарифів на газ. Їм важливо, аби держава не тиснула на бізнес, і щоб шлях у підприємництво не означав хабарі силовикам, прокурорам і продажним суддям.
Їм потрібно, щоб у країні зберігалася макроекономічна стабільність, і можна було думати про нові бізнес-ідеї, а не про курс долара. Щоб держава витрачала стільки, скільки заробила, або менше, що дозволило б знизити податки. Аби у підсумку молода сім’я могла взяти іпотеку не під 20%, а хоча б під 10% у гривні.
Їм потрібно, щоб країна більше витрачала на розвиток, який забезпечив би їм безбідну старість. На інфраструктуру, особливо транспорт і енергетику, і на зростання експорту. На впровадження сучасних технологій.
Їм потрібно, щоб державні витрати і послуги відповідали їхнім потребам. Швидке і просте отримання адміністративних послуг і держава в смартфоні для них, звісно, важливі. Але ще важливіше складніші та дорожчі зміни. У молодих українців маленькі діти, яким потрібні доступні й якісні дитсадки і школи, а не університети з роздутими штатами й Академія наук зі 100-річними академіками. Їм важливо довести до кінця реформу охорони здоров’я, аби позбавити працездатну сім’ю від сидіння у чергах і дати їм за їхні податки реально доступні медпослуги, а не ліжко-місця у лікарнях, що розвалюються.
Але не тільки можливості в Україні потрібні молодим українцям. У них є потенціал отримати свою частку переваг від глобалізації. Для цього слід якомога швидше рухатися до членства в Євросоюзі, щоб отримати можливість вільно вчитися і працювати в будь-якій країні розвинутої Європи. А не безкінечно озиратися на минуле і шанс ефемерної дружби з Росією, якій потрібен не друг, а васал.
