Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Державно-приватне партнерство в медичній галузі Україні: реалії та перспективи

Державно-приватне партнерство в медичній галузі Україні: реалії та перспективи

Позначки:

Результати трансформації системи охорони здоров’я невід’ємно залежать від інвестицій в медичну галузь: матеріально-технічну базу закладів охорони здоров’я (ЗОЗ), сучасне обладнання та його якісне й  своєчасне обслуговування, інфраструктурні зміни щодо вдосконалення регіональних мереж надання медичної допомоги тощо.

Очевидно, що коштів лише місцевих бюджетів для цього не достатньо. Мають бути розроблені відповідні плани та програми, в тому числі, в рамках державно-приватного партнерства (ДПП).

*Слайд з презентації Андрія Гука, завідувача відділення нейрохірургії, координатора державного інвестиційного проекту «Національний науково-практичний центр нейротравми і нейрореабілітації»

Наявні форми державно-приватного партнерства для сфери охорона здоров’я:

Сфера охорони здоров’я визначена законом для застосування всіх форм ДПП. Тривалість консесійного договору може бути від 5 до 50 років. Але є певні виключення, наприклад, сфера обслуговування високотехнологічних приладів (5-10 років). Цей термін обумовлений розвитком ринку обладнання та ризиками обслуговування техніки понад 10 років. Також об’єкт концесії/ДПП може складатися з майна декількох балансоутримувачів.

Кроки, необхідні для здійснення консесії/ДПП:

*Слайд з презентації Андрія Гука, завідувача відділення нейрохірургії, координатора державного інвестиційного проекту «Національний науково-практичний центр нейротравми і нейрореабілітації»

На думку експертів, наступні фактори є стримуючими для впровадження та розвитку  приватно-державного партнерства:

«Для того, щоб медицина була в тренді ДПП, нам необхідно розвиватися та залучати інвестиції. Можливості держави є значно обмеженими, особливо за часів епідемії COVID-19. Ця ситуація для нас є викликом, а від так – можливістю, яку ми маємо використати», –говорить Андрій Гук, завідувач відділення нейрохірургії, координатор державного інвестиційного проекту «Національний науково-практичний центр нейротравми і нейрореабілітації».

Теперішнє та майбутнє закупівель медичного обладнання, перспективи здійснення цієї процедури через централізовані закупівлі

Враховуючи цінову конкуренцію, тендери на технічне обслуговування медичного обладнання регулярно виграють не ті, хто його виробляє і має всі необхідні можливості та кваліфікацію для технічного супроводу, а компанії, які демпінгують ціну на послугу, не маючи відповідної спеціалізації по її реалізації. Через це 15% обладнання не встановлюється та не обслуговується взагалі, тому що підрядники не виконують своїх зобов’язань. Ба гірше, уявімо, що медичне обладнання обслуговується підрядником, який порушує або не дотримується технічних стандартів обслуговування цієї техніки. Більшість медичного оснащення пов’язана з діагностикою і нескладно здогадатися, якими можуть бути наслідки невідповідного технічного обслуговування. Збій або помилки в результатах обстежень можуть коштувати пацієнтам здоров’я та життя.

Виникають ситуації, коли закуповується дорого вартісне обладнання, але лікарні не мають жодних зобов’язань в частині стандартів його обслуговування.

«Таким чином, в цей процес запрошують компанії, які не мають сертифікатів виробника і кваліфікованих інженерів. І от ми маємо не рідкі випадки, коли місцеві умільці доводять техніку  (наприклад, ангіограф) до стану, що його лишається тільки списати. Нажаль, сьогодні, з точки зору акредитації медзакладів, відсутнє законодавче зобов’язання щодо відповідного ліцензування інженерів, які здійснюють технічний супровід медичного обладнання», – зазначив Дмитро Лаврентій, Голова Комітету медичного обладнання Асоціація «Оператори ринку медичних виробів», звертає увагу на питання проведення тендерів та обслуговування техніки з точки зору виробників.

За словами експертів, подібна ситуація стосується не лише медичного, але будь-якого обладнання. Втім, нова редакція закону про публічні закупівлі вперше дозволяє застосування нецінових критеріїв оцінки пропозиції по відношенню не тільки до товарів і послуг, а й до обладнання.

«Закупівля медичного обладнання – це необхідність забезпечити багаторічне обслуговування, яке має певну вартість життєвого циклу. Важливі розрахунки на етапі експлуатації, амортизації тощо. Ця оцінка впливає на результати тендерів», – наголошує Арсен Жумаділов, Генеральний директор ДП «Медичні закупівлі».

Процес практичної реалізації норми про нецінові критерії оцінки ще попереду, в тому числі, реакція на змінене законодавство з боку контролюючих органів.

Серед програм, за якими ДП «Медичні закупівлі» проводить закупівлі по централізованих програмах і заходах МОЗ, наразі відсутня позиція медичного обладнання. Закупівлі проводяться по двом напрямкам: лікарські засоби та медичні вироби за 38 програмами.

Сьогодні в межах національних медичних закупівель існують дві функції: формування політики (визначення предмету та номенклатури закупівлі), яке повністю знаходиться в площини відповідальності МОЗ та реалізація сформованої політики, що і виконує ДП. Такий розподіл є запобіжником для виникнення корупційної складової, коли умови та процедури тендеру могли б сформуватись під конкретного постачальника.

Медичне обладнання здебільшого закуповується за кошти місцевих бюджетів, іноді за грантові, кредитні кошти в межах певних програм, де від імені Уряду діє МОЗ: самостійно або у взаємодії з міжнародними партнерами. Також є ініціативи закупівлі за кошти держбюджету та централізованих програм, коли МОЗ закуповувало б це обладнання та передавало в регіони. Але активних програм, де б залучалося ДП «Медичні закупівлі», наразі немає.

У найближчому майбутньому очікується затвердження Кабміном розпорядження щодо визнання ДП «Медичні закупівлі» централізованою закупівельною організацією. Тобто місцеві лікарні та медустанови будуть замовниками, але делегуватимуть закупівлі спеціальній організації (ДП), яка визначається відповідним розпорядженням Уряду.

ДП могло б об’єднати потребу лікарень в обладнанні, провести закупівельну процедуру, визначаючи переможця (переможців), спираючись не лише на показник вартості послуг.

«До проведення тендеру ми завжди активно взаємодіємо з ринком, наприклад, щодо демпінгу та недостатньої кваліфікації. Можливо, будуть виписані відповідні вимоги щодо учасників закупівельної процедури за цими та іншими параметрами», – говорить Арсен Жумаділов.

Ще один варіант є регуляторним – наказ МОЗ, затверджений Мінюстом. Цей документ міг би визначити перелік певних кваліфікаційних вимог по відношенню до тих, хто надає послуги.

Особливості інформатизації медичних закладів

За даними НСЗУ, близько 60% медичних закладів відповідають вимогам до комп’ютеризації. На думку експертів, ці вимоги є мінімальними та враховують лише потреби, які були перед запуском програми медичних гарантій (передавати інформацію в центральний компонент щодо пролікованих випадків). Але об’єктивно складно у відсотках оцінювати готовність закладу до повноцінної роботи за відсутності аудиту.

З власного досвіду пілотних проектів інформатизації в лікарнях, Сергій Коваленко, експерт з інформатизації, та програмного забезпечення ГО «Платформа Здоров’я», констатує, що часто головні лікарі купують те, що їм скажуть. Продавці та покупці іноді не розуміють, для чого вони це роблять.

Так, в деяких регіонах інформатизація медичних закладів складає 90%, але це стосується первинної ланки, а не вторинної. Мова йде не лише про робочі місця, де лікарі працюють з МІС, а й про робочі місця лаборанта, рентгенолога та інших фахівців, яким потрібні спеціальні умови, а від так і пропозиції, що може сформувати ринок.

«Наприклад, є перелік програмного забезпечення, яке використовується в цій галузі. Під нього можна завжди підібрати конфігурацію. Сьогодні цього не відбувається. Коли немає відповідної оцінки або аудиту, йде кількісна, а не якісна закупівля. Це може призвести до ситуації, коли нам доведеться, не використовувати те, що нам реально потрібно, а те, на що були витрачені гроші. І це найбільша проблема», – зазначає Сергій Коваленко.

Є проблема зі стандартизацією на національному рівні: відсутні чіткі системні вимоги та стандартні критерії до оснащення лікарень, типові конфігурації робочих місць. Але ситуація обтяжується тим, що практикуючі лікарі залучені в сегменти, які зовсім не повинні впливати на їх буденну роботу.

Експерт виокремлює 4 стовпи інформатизації, до яких лікарі повинні мати мінімальне відношення, щоб це не заважало їх щоденній діяльності:

«Необхідно гармонізувати стандарти інформатизації, і на цьому фундаменті впроваджувати мережеві стандарти, типові рекомендації для робочого місця. Це мають робити спеціалісти, а лікарі мають працювати. У нас цього немає», – резюмує Коваленко.

Вирішенням проблем щодо оснащення закладів охорони здоров’я медичним обладнанням має займатися міжсекторальна команда, яка включатиме в себе лікарів, виробників обладнання, розробників програмного забезпечення та програмних продуктів.

Стаття підготовлена на підставі доповідей та матеріалів експертів та спікерів онлайн Форуму «Програма Медичних Гарантій: один місяць» (панельна дискусія «Медичне обладнання для закладів охорони здоров’я. Інвестування, кредитування, можливості лізингу, спеціальні програми, перспективи розвитку державно-приватного партнерства (ДПП)») . Захід організовано в рамках експертної ініціативи «YP Healthcare Initiative» та проекту Національна платформа «Форум Трансформації Системи Охорони Здоров’я: перший рік роботи програми медичних гарантій».

Повне відео дискусії «Державно-приватне партнерство в медичній галузі України: реалії та перспективи» дивіться за посиланням

ВГОРУ