Аналіз статей 86, 111, 113 ККУ із серії науково-практичних коментарів Миколи Хавронюка про зміни до Кримінального кодексу, прийняті під час воєнного стану
Закон від 3 березня 2022 р. № 2113-IX набрав чинності 7 березня 2022 р. Законом внесені зміни до статей 86 («Амністія»), 111 («Державна зрада») і 113 («Диверсія») КК України.
Оскільки закон про кримінальну відповідальність, що посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК), то державна зрада у будь-якій її формі, вчинена особою в період з 24 лютого по 6 березня 2022 р. включно, має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 111 КК. Якщо ж, наприклад, шпигунство у формі передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, або у формі надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України було триваючим або мало кілька епізодів як в період з 24 лютого по 6 березня 2022 р., так і після цього, то кваліфікувати їх треба водночас і за ч. 1 ст. 111, і за ч. 2 ст. 111 КК, описуючи в обвинуваченні, які саме дії за якою частиною кваліфікуються.
За злочини, передбачені ст. 111 КК, несуть відповідальність тільки громадяни України, незалежно від місця вчинення злочинів.
Ці зміни полягають тільки у доповненні статті новою частиною, в якій визначено склад злочину з кваліфікуючою ознакою «Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту».
Зазначене вище щодо відсутності зворотної дії закону в часі поширюється і на ст. 113 КК.
За злочини, передбачені ст. 113 КК, несуть відповідальність усі осудні особи, які досягли 16-річного віку, незалежно від громадянства і від того, вчинили вони цей злочин на території України чи за її межами.
Положення частин 1 і 2 ст. 111 КК («Державна зрада») конкурують (а деякі з них є колізійними) з положеннями частин 1–8 ст. 111-1 КК («Колабораційна діяльність»). У цьому зв’язку слід мати на увазі, що Закон, який змінив редакцію ст. 111 КК, хоча і був прийнятий пізніше, але набрав чинності раніше, ніж закон, яким КК було доповнено статтею 111-1 КК.
На сьогодні порядок вирішення темпоральних та інших колізій законом не вирішено. Але у ч. 4 ст. 58 («Подолання колізій під час застосування нормативно-правового акта») проєкту Закону «Про правотворчу діяльність» (реєстр. №5707 від 25.06.2021 р.), прийнятого 16.11.2021 р. за основу, передбачено, що у разі виявлення колізії між положеннями різних нормативно-правових актів, які мають однакову юридичну силу, застосовуються положення нормативно-правового акта, що набрав чинності (а не прийнятий) пізніше. Це положення ґрунтується на юридичній традиції.
Таким чином, якщо ці закони регулюють одне питання, а злочин, передбачений ст. 111-1 КК, є менш тяжким, то відповідно до правил, визначених у ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК, застосуванню підлягає більш новий закон, тобто ст. 111-1 КК.
1) У ч. 2 ст. 111 КК передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
Але слід звернути увагу на те, що у ст. 114 КК («Шпигунство») передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Тобто, той самий злочин (шпигунство), залежно від того, хто його вчинив (громадянин України чи іноземець або особа без громадянства), карається по різному.
2) Що ж до ч. 2 ст. 113 КК, то в її абзаці другому перед словом «строк» через помилку законодавця пропущено слово «на» (або кілька інших слів) і речення «караються позбавленням волі строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна» втратило сенс. Судам навряд чи буде правильно не помічати цю прикру помилку, бо волю законодавця неможливо точно встановити: мав він на увазі «на строк» чи «не більше ніж на строк», чи «понад строк».
Тому, щоби не порушувати вимоги ст. 65 КК щодо загальних засад призначення покарання, рекомендував би судам:
Цими змінами до ч. 4 ст. 86 КК визначено, що особи, визнані винними у вчиненні державної зради та диверсії, вироки стосовно яких не набрали законної сили, не можуть бути звільнені від відбування покарання, а ті, вироки стосовно яких набрали законної сили, – не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання. Зазначені особи можуть бути звільнені від відбування покарання після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 цього Кодексу.
Потреби в таких доповненнях не було, оскільки це питання уже вирішене у п. «г» ч. 1 ст. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні»: амністія не може бути застосована до осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (злочини, передбачені статтями 111 і 113 КК, є саме такими злочинами).
При цьому знову ж через помилку законодавця створено колізію:
Таким чином, слід сприймати ч. 4 ст. 86 КК як спеціальну норму: особи, засуджені за злочини, передбачені статтями 111 і 113 КК, – не можуть бути звільнені законом про амністію від відбування покарання повністю, а особи, засуджені за решту злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109–110-2, 111-1, 112, 114, 114-2 КК, – не можуть бути звільнені законом про амністію від відбування покарання взагалі.
Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку і член правління Центру політико-правових реформ
