Реанімаційний Пакет Реформ > Новини > Колонки > Державна підтримка партій: чи допоможе бюджетне фінансування уникнути політичної монополії?
Дострокові парламентські вибори стали неочікуваним каталізатором обговорення суспільством інституту державного фінансування партій.
І хоча реформі на днях виповнюється чотири роки, суспільство продовжує обурюватися та ставити запитання про його доцільність.
Головні дискусії точаться навколо наступних питань: чому і для чого ми маємо платити партіям з бюджету? Наскільки це гігантські суми? Який алгоритм перерозподілу бюджетних коштів серед партій, які подолали 2% бар’єр?
Можливо, давайте закон скасуємо, а кошти роздамо пенсіонерам? Чому ми маємо фінансувати партії Шарія та інших відвертих проросійських сил? Ми вважаємо, що партії витрачають ці гроші не ефективно і не за призначенням. Можливо, закон варто змінити. Але яким чином?
Оскільки Центр “Ейдос” був однією з тих організацій, які стояли на початках ухвалення та імплементації закону, спробую дати короткі та вичерпні відповіді на питання, які останні тижні хвилюють виборців.
Закон про державне фінансування партій передбачає, що за результатами виборів всі політичні партії, які отримали не менше 2% голосів у загальнодержавному окрузі, матимуть право отримувати державне фінансування.
Закон передбачає наступний алгоритм перерозподілу коштів. 2% від розміру прожиткового мінімуму року, що передує виборам, множиться на загальну кількість виборців, які брали участь у виборах.
У 2020 році сума становитиме 565 млн гривень (приблизно 22 млн доларів США). 90% цієї суми поділять пропорційно 11 партій, які отримали понад 2% голосів. Тобто фактично кожний виборець, який проголосував за ту чи іншу партію, наступні чотири з половиною роки буде фінансувати зі своїх податків її утримання.
Решта 10% розподілять порівну партії, які дотримались гендерних квот у розмірі 30% жінок-депутатів із загальної кількості депутатів, обраних від їхніх партій. Тільки дві партії – “Європейська Солідарність” і “Голос” – виконали цей критерій на останніх парламентських виборах.
Починаючи з 2020-го року партії отримуватимуть кожен рік наступні кошти:
Важливо: Якщо прожитковий мінімум збільшуватиметься сума фінансування пропорційно збільшуватиметься.
Зниження фінансового бар’єру з 5% до 2% європейська норма, яка дозволяє забезпечити рівні умови серед парламентських та не парламентських партій, а отже, сприяє росту партійної конкуренції у країні. Особливо це важливо для останніх, які не мають доступ до бюджетних ресурсів.
Це також дозволить партіям, яким не вдалося потрапити до парламенту (“Радикальна партія”, “Українська стратегія Гройсмана”, “Сила і честь”, “Свобода”) за рахунок бюджетних коштів зміцнити партійну структуру, підсилити інституційну, а також ефективніше конкурувати із парламентськими партіями на наступних місцевих і парламентських виборах.
Наприклад, партія Гройсмана вже заявила про активну позицію в питаннях захисту реформ, які впроваджувала їхня команда. Тож цілком очевидно, що ці кошти їм допоможуть у цьому прагненні.
Закон про державне фінансування партій не передбачає введення законодавчих обмежень для діяльності партій. Якщо виборцям не подобається діяльність тих чи інших партій, вони можуть поскаржитись до Мін’юсту, СБУ, МВС чи НАЗК.
Якщо останні знайдуть порушення у статутній діяльності партії, вони можуть спробувати заборонити її діяльність через судове рішення. Тож тепер їхня діяльність – відповідальність виключно Зеленського, майбутнього Кабміну і правоохоронних органів.
Правда. Відповідно до закону, партії, яким вдалося подолати 5-відсотковий бар’єр у загальнодержавному окрузі, також отримують право на відшкодування своїх витрат на передвиборну агітацію.
На виборах 21-го липня виборчий бар’єр подолали 5 політичних партій. Розмір відшкодування дорівнює сумі фактично понесених витрат на агітаційну діяльність, однак не може перевищувати максимальний розмір виборчого фонду партії, що наразі становить 375 млн гривень (приблизно 14,4 млн доларів США).
Відповідно, усі 5 партій можуть отримати відшкодування до 1,88 млрд гривень (приблизно 72,2 млн доларів США).
Остаточна сума коштів на відшкодування буде відома тільки після того, як партії оприлюднять свої остаточні фінансові звіти не пізніше, ніж на п’ятнадцятий день після дня виборів.
Ухвалення закону про державне фінансування партій (в оригіналі про протидію політичній корупції) входив у пакет законів направлених на імплементації “безвізової лібералізації.”
Якщо ми скасуємо закон, наступна моніторингова місія ЄС одразу повідомить про це Брюссель. Відповідно останній за таких обставин одразу ініціює скасування безвізового режиму між ЄС та Україною.
Зважаючи на вищесказане, суспільство має усвідомити, що закон скасувати не можна.
Законність витрачання бюджетних коштів партіями перевіряє та контролює НАЗК. Політичні партії щоквартально та за підсумками року надають фінансовий звіт, в якому відображені доходи та витрати політичної сили.
Наразі, щодо низки політичних сил було виявлено порушення у порядку фінансування поточної діяльності з бюджетних коштів, однак жодну партію не було позбавлено державного фінансування.
Якщо говорити про напрямки фінансування, то за підсумками 2018 року експерти Центру “Ейдос” відзначили ТОП-5 напрямків:
Причому пропаганда не перевищує 25% в загальному бюджеті партій.
Так. Закон не ідеальний. За оцінками міжнародних та українських експертів він потребує доопрацювання.
Зокрема, потрібно внести зміни до положень закону України “Про політичні партії в Україні”, що регулюють державне фінансування партій, аби
Держфінансування партій, які подолали 2%, дає шанс не законсервуватися нинішній політичній системі країни.
Більше того, позапарламентські партії, які очолюють Гройсман, Ляшко та Смєшко, за умови, що достукаються до широких мас населення, за декілька років мають шанс стати реальною успішною альтернативою нинішнім політикам.
Досвід Польщі, Чехії та країн Балтії підтверджує цю тезу. У цих країнах позапарламентські партії, які мали бюджетне фінансування за декілька років прийшли до влади в країні.
Саме тому цей механізм, в умовах однопартійної більшості, вкотре підтверджує тезу, що тільки правила та інституції дають можливість країнам уникнути диктатури.
І зараз ключове завдання активістів, громадянського суспільства, журналістів, парламентської і позапарламентської опозиції тиснути на владу з метою як захисту існуючих, так і створення нових інституцій, які дозволять контролювати владу.
Іншого алгоритму подолання політичної корупції та уникнення диктатури наразі в країні не існує.
