Президент Володимир Зеленський публічно підтримав ідею можливого об’єднання трьох найменших за чисельністю міністерств – в одне. Міністерства молоді і спорту, культури та інформаційної політики. Десь випало, правда, ще малесеньке Міністерство ветеранів.

З точки зору молодіжної політики, яка формується Радою Європи і яка розвивається в країнах ЄС, таке об’єднання може дати цілком гарний формат. Який дозволить швидко організувати розгалужену мережу молодіжних центрів та побудувати національну сітку інформаційних молодіжних пунктів.

Саме в підпорядкуванні Міністерства культури є близько 18000 дитячо-юнацьких бібліотек. Апгрейд яких, який почасти вже і робиться на місцях, дозволить забезпечити вільні молодіжні простори і центри в достатній кількості по всій країні.

Тобто саме той “простір для самореалізації” молоді, типовий для країн ЄС, який фігурував у передвиборчій програмі Зеленського.

А створення на їхній базі системи молодіжної інформації – дозволить охопити офлайн практичну усю молодь України.

Якщо в єдину концепцію нової молодіжної роботи включити також і Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ), то може вийти цілком успішний гібрид.

Адже, наприклад в Естонії, майже половина відвідувань молодіжних центрів молоддю пов’язана саме із спортивними гуртками.

Ще, правда, потрібно буде підготувати десятки тисяч молодіжних працівників, які зможуть організувати ефективну роботу в цих центрах (ця європейська програма вже успішно діє в Україні). А також посилити їхню спроможність через ухвалення нового закону “Про молодь”, що провис у попередньому парламенті.

На цьому добрі новини для молодіжної політики закінчуються і починаються запитання.

Цілком гуманітарне міністерство ніяк не може вирішити питання житла для молоді, яке чітко артикулював у своїй передвиборчій програмі Зеленський. Адже зараз Держфонд молодіжного житлового будівництва в підпорядкуванні Мінрегіону – тобто у дуже далекому пріоритеті.

Мережа молодіжних центрів в найкращому разі може бути ефективною лише під час навчального року. Бо система оздоровчих і відпочинкових таборів є в структурі Мінсоцполітики. І націлена лише на вразливі категорії населення, а не на охоплення всіх.

Системний же підхід передбачає, що ці табори мають бути літнім продовження роботи молодіжних центрів (та роблять, наприклад, у Франції).

Не просто для відпочинку чи оздоровлення, а для неформальної освіти. Та ж Естонія в своєму законі про молодіжну роботу (у них там молодь від 6 років) чітко позиціонує дитячі табори, як освітні.

Волонтерська політика, націлена на розвиток людського потенціалу (це і вторинна зайнятість в першу чергу для молоді) – теж у відповідальності Мінсоцполітики. А, відповідно, й далі трактується фактично за уявленнями 1990-х років, як важлива опція соціальної роботи для вразливих груп населення.

Те, що Український інститут національної пам’яті вже зараз в структурі Мінкульту це плюс. Особливим бонусом він буде у поєднанні Мінінформполітики. Однак наскільки цей інститут зможе продовжувати свою працю із формування української громадянської ідентичності – відкрите питання.

Адже формування громадянської свідомості громадян, які знають і використовують не лише свої права, але й виконують обов’язки (включно із конституційним щодо захисту Батьківщини) – є ключовим викликом. Викликом, чи ми зможемо побудувати успішну країну відповідальних громадян, чи станемо кадровим додатком до більш розвинутих економік світу.

Група “Молодіжна політика” Реанімаційного пакету реформ відкрита до консультацій щодо нової молодіжної політики і щодо формування нового міністерства, зокрема.

Також до підготовки і адвокації оновленої редакції законопроекту “Про молодь” (аналоги якого давно ухвалені вже не лише в балтійських країнах, але і Молдовою у 2016 році).

Чому важливим є новий закон?

Бо без нього, скільки коштів не виділяй, все буде так як було. В молодіжній політиці потрібні не так гроші, як нові інструменти на які ці гроші можуть спрямовуватись. Наприклад, на структурні гранти для молодіжних організацій.

Ну і є ще один дуже важливий нюанс. У мега-міністерстві молодь, як пріоритет має всі шанси просто загубитись (як це вже було колись після передачі цієї політики до Міносвіти). Стати десь четвертим, в кращому разі, питанням після спорту, культури та інформполітики.

Тому успіх реформи залежатиме також від того чи буде збережена посада заступника міністра з питань молоді (із правом підпису та самостійної комунікації з донорськими організаціями).

А також від того, хто прийде на цю посаду. Наскільки ця людина буде не лише знати зміст Європейської хартії участі молоді, але й матиме практичний багаторічний досвід її успішного використання в своєму житті, в громадянському суспільстві. Тобто досвід демократичного успішного врядування.

Юрій Юзич для “Української правди”