21−22 червня 2023 року Велика Британія спільно з Україною проведуть у Лондоні міжнародну конференцію з відновлення України (URC 2023). Головним політичним підсумком такої конференції в Лугано в 2022 році стали політичні зобов’язання наших міжнародних партнерів об’єднати свої зусилля у відбудові України та визначення засадничих принципів такої відбудови. Ці результати були зафіксовані в Декларації Лугано, підсумковому документі конференції.

Очікування Голови правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігоря Бураковського від червневого Лондонського форуму надзвичайно високі. Він зазначає у своїй колонці для NV: «Такого роду форми я сприймаю як надзвичайно важливий політичний інструмент процесу формування та реалізації спільних стратегічних рішень у сфері відновлення».

Які три пріоритетні теми мусять звучати на Лондонському форумі — пояснює експерт.

Скажу одразу, мої персональні очікування від червневого Лондонського форуму надзвичайно високі, адже без перебільшення поразка на економічному фронті відновлення фактично знецінить нашу військову перемогу над російським агресором. Відбудова України потребуватиме історично тривалої мобілізації українського суспільства та міжнародної спільноти, яка підтримує Україну. Тому, на мою думку, Україна не може гаяти часу і повинна серйозного готуватись до того, щоб кожний такий форум фактично відкривав нову сторінку в історії повоєнного відновлення

Заявлено, що URC 2023 буде зосереджено на мобілізації міжнародної підтримки для економічної та соціальної стабілізації України та відновлення від наслідків війни, у тому числі шляхом екстреної допомоги для невідкладних потреб та фінансування участі приватного сектора в процесі відновлення. Як на мене, з таким порядком денним важко не погодитись. Але в межах такого загального підходу я би виділив три пріоритетні теми.

Почнемо з очевидного. Суто в практичному плані, Україна конче потребує міжнародної допомоги. Але якої?

Це, по-перше, фінансова підтримка державного бюджету. Така підтримка забезпечує стійкість державних фінансів як економічної основи функціонування держави. Очевидно, що обсяги такої підтримки залежать прямо від масштабів та характеру військових дій як визначального чинника внутрішніх соціально-економічних процесів в Україні, так і ситуація яка складається навколо України.

На цей рік, ситуація із зовнішнім фінансуванням зрозуміла. Водночас, питання щодо отримання відповідних коштів в наступні роки поки що остаточно не вирішено. За оцінками МВФ Україна потребуватиме у 2023−2027 роках від $114,4 млрд до $139,6 млрд зовнішнього фінансування, залежно від сценарію розвитку подій. Очевидно, що важливість чіткого графіку надходження «живих» коштів, які можна використовувати для фінансування нагальних потреб країни, не потребує доведення. Ключова проблема, як на мене полягає в тому, щоб отримані гроші не йшли виключно на погашення попередніх боргів, хоча боргові зобов’язання треба також шанувати.

В цьому зв’язку надзвичайно важливе значення мають передбачені Програмою співпраці з МВФ на 2023−2027 рр. поточні заходи щодо мобілізації внутрішніх фінансових резервів та перспективні дії, які увійдуть у майбутню Національну стратегію доходів, розробка якої запланована до кінця поточного року.

По-друге, це фінансування поточної відбудови з метою забезпечення поточної соціально-економічної стійкості країни. Зміст такої поточної відбудови — відновлення критичної (передовсім, енергетичної) інфраструктури, об’єктів соціальної сфери, житла тощо. Зрозуміло, що такі проекти мають «вимушений» характер, адже мова йде швидке відновлення більш-менш прийнятних соціально-економічних умов функціонування суспільства. І тут виникає питання пошуку компромісу між швидкістю та соціально-економічними пріоритетами відбудови з одного боку та реалізацією принципу «build back better» на практиці. Одним з пріоритетів поточного відновлення має стати підготовка до нового зимового опалювального сезону, фінансування надзвичайних заходів зі збереження культурно-історичної спадщини тощо.

Окремо зазначу, що попри всі об’єктивні та суб’єктивні проблеми, центральна та місцева влада мають зробити все можливе для того, щоб відповідні поточні проекти реалізовувались у максимально відкритий та фіскально відповідальний спосіб. Таким чином, формуватиметься відповідна «кредитна» історія, без якої неможливо сподіватись на довіру з боку наших партнерів. «Відновлювальна» корупція — це реальна загроза програшу на економічному фронті.

По-третє, залучення приватного бізнесу до відновлення країни. Ця проблема, в свою чергу, має кілька складових.

По-перше, Україна публічно зобов’язалась компенсувати бізнесу втрати, зумовлені російською агресією. Але до цього часу механізм такого відшкодування відсутній. Водночас, бізнес потребує допомоги у відновленні об’єктів критичної інфраструктури (зокрема енергетичної і не тільки), адже до цього часу такі ремонтні роботи здійснюються коштом приватних компаній. Фактично мова йде про компенсацію вартості відповідних відновлювальних робіт та втрат. До того ж окремі компанії безплатно постачали електричну енергію лікарням, школам, іншим соціальним об’єктам.

По-друге, мова про участь приватних компаній у реалізації відповідних проектів, які фінансуватимуться за рахунок державного бюджету та коштів міжнародних партнерів України. І тут виникає питання, а якою мірою та в яких сферах український бізнес готовий реалізовувати відновлювальні проекти і при цьому забезпечити безумовне дотримання принципу «build back better». Іншими словами, потрібна інвентаризація реальних виробничо-комерційного потенціалу українських компаній бути агентами відновлення в різних галузях.

По-третє, це готовність приватного бізнесу самостійно інвестувати у повоєнне відновлення України. Очевидно, що таке інвестування можливе серед іншого за наявності можливості страхувати відповідні військово-політичні ризики.

Окрема проблема — фінансування заходів з відновлення безпечних умов життєдіяльності. Мова про розмінування, нейтралізацію екологічної шкоди, тощо. Ці питання поки не отримали належної уваги саме в контексті відновлення.

Звичайно, мій перелік проблем не є вичерпним. Але, як на мене, ці та подібні питання мають фундаментальний характер.

Тепер, щодо очікувань. Я особисто вважав би Лондонський форум успішним, якби підсумковий документ містив наступні пункти.

1. Міжнародна спільнота визнає важливість поточної фінансової (бюджетної) підтримки України. З цією метою буде розроблена середньострокова програма такої підтримки. Програма буде містити оцінку потреб України в поточному зовнішньому фінансуванні та зобов’язання щорічно надавати ці кошти в середньостроковій перспективі.
2. Конференція відзначає факт створення Україною механізму управління процесом відбудови, елементом якого є спеціальний інструментарій забезпечення прозорості надходження та використанням «відбудовних» коштів за принципом інформаційної відкритості процесу відбудови.
3. Конференція вітає створення ефективної системи координації дій партнерів України як важливої передумови ефективного залучення та використання коштів.
4. Конференція закликає міжнародну спільноту інтенсифікувати зусилля з розшуку російських фінансових активів та розробки механізмів їхнього використання як джерела фінансування відбудови України.
5. Умовою послаблення/скасування санкцій проти РФ має стати компенсація Україні завданих агресією збитків.
6. Міжнародна спільнота допоможе Україні з розмінуванням території, очищенням ґрунтів та водойм, відновлення рослинного світу та лісів тощо.

А які б пункти додали ви?

Ігор Бураковський, Голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, спеціально для NV