• Більшість українців (53,5%) визначають конфлікт на Донбасі як російську агресію проти України з використанням місцевих бойовиків.  Причому кількість прихильників такої позиції   за останні півтора роки збільшилася від 45%.  Попри те, що така позиція більш популярна на Заході та в Центрі, в усіх макрорегіонах, включно зі Сходом та Півднем,  підтримка  саме такого визначення конфлікту істотно зросла за останні 1,5 роки. Так, в порівнянні з листопадом 2019 р. на Заході частка прихильників такого визначення зросла від 64%  до  74%, в Центрі  – від 54% до  62%, на Півдні – від 22% до 31%, а на Сході – від 24% до 33%, відповідно.

• Значно меншу підтримку отримали інші погляди на конфлікт, такі як: «внутрішній конфлікт в Україні, де одну зі сторін підтримує Росія» (15%),  «війна Росії з Заходом на території України» (13%), «суто внутрішній громадянський конфлікт в Україні» (7%). На Півдні та Сході варіант про «внутрішній конфлікт»  за підтримки Росією однієї зі сторін є більш популярними, аніж в інших макрорегіонах. Так думають, зокрема,  27% мешканців  Півдня і 25% мешканців Сходу. А от підтримка визначення суто «внутрішній громадянський конфлікт»  від 2019 р.  зменшилася  і на Півдні  (від 22% до 11%), і на Сході (від 21% до 15%).
• В електоральному розрізі визначення конфлікту як російської агресії з використанням місцевих бойовиків підтримує абсолютна більшість  прихильників «Слуги народу» (64%), «Європейської солідарності» (76%) і «Батьківщини» (63,5%). Тільки виборці ОПЗЖ орієнтовані здебільшого  на опції про внутрішній конфлікт: або  за підтримки Росії (32%), або як суто громадянського конфлікту (24,5%).
• 71% населення переконані – між Україною та Росією точиться війна. Така думка  превалює в усіх макрорегіонах і зростає зі Сходу (48%) до  Заходу (91%).

• З цим погоджується абсолютна більшість  виборців Володимира Зеленського (85%), Петра Порошенка (88%), Юлії Тимошенко (76%). Серед виборців Юрія Бойка  тільки 31% погоджують  з цим твердженням, тоді як 50% його прихильників  не згодні, що між Росією та Україною  йде війна.

• Роль Росії в цьому конфлікті полягає в контролі так званих «ДНР» та «ЛНР» і керуванні їхніми політичними та військовими діями (48%), участі Збройних Сил Росії в  бойових діях на боці  «ДНР» та «ЛНР» (47%) і постачанні зброї  цим самопроголошеним формуванням (43%). Ці три оцінки ролі Росії превалюють в громадській думці на Заході, в Центрі та на Півдні, тоді як на Сході визначеності немає. Так, на Сході кожен із цих варіантів має підтримку  серед  31 – 38% тамтешніх жителів. Окрім цього, 35% вважають, що Росія надає гуманітарну допомогу ОРДЛО, а 27% – що Росія підтримує псевдореспубліки  переважно дипломатичним шляхом.

• У громадській думці немає  однозначної думки щодо шляхів досягнення тривалого миру на Донбасі. Тож  однаково популярні  варіанти – і продовження дипломатичного тиску на Росію і «ДНР» та «ЛНР», посилення всіх можливих санкцій (20%), і зміцнення економічного та військового потенціалу України, повна ізоляція окупованих територій (19%). Ще 20% не можуть визначитися із тим, яким чином можна було б досягти стабільного миру в регіоні.

Прямі переговори з самопроголошеною владою підтримуються  в цьому контексті тільки 13% громадян, хоча на Сході цей показник вищий – 24%.

• Суспільство категорично не  сприймає ідею де-факто відмовитися від повернення Криму «в обмін» на часткове або повне врегулювання конфлікту на Донбасі. Так, тільки 7% вважають, що  тривалого миру  на Донбасі можна було б досягти шляхом таких поступок Росії, як автономія Донбасу і «відмова» від повернення Криму. Ще менше – 3% населення –  вважають, що заради миру на Донбасі можна було б  офіційно погодитися на анексію Криму.
• В суспільстві   переважає співчутливе ставлення до жителів непідконтрольних уряду територій Донбасу. Так,  громадяни вважають, що  мешканці  тимчасово окупованих районів є передовсім заручниками: або складних життєвих обставин (40%),  або ж  безпосередньо бойовиків (9%).  Прихильників іншого ставлення до жителів ОРДЛО – істотно менше: 16% вважають їх пасивними поборниками ідеології «русского мира» та СРСР, 13% – пристосуванцями, 8% – зрадниками.

• Лише 18% українців вважають, що заради миру варто погоджуватися на будь-які компроміси. Ще 46% вважають, що заради миру варто погоджуватися на компроміси, але не на всі.

• Хоча позиція – «йти на компроміси, але не на всі»  лишається найбільш поширеною,  на регіональному рівні вона зазнала істотних змін. Зокрема, у Західному макрорегіоні  спостерігається істотна радикалізація настроїв. Тепер тут однаково популярні шлях  вибіркових компромісів (37%) і радикальна позиція – мир на Донбасі може бути встановлений тільки з позиції сили, коли переможе одна зі сторін (36%).  Причому «компромісний» підхід втратив близько 20%  підтримки порівняно з 2019 р. Так само відчутних змін зазнали і суспільні настрої Сходу, де відбулося істотне скорочення кількості прихильників «вибіркових компромісів»: від 66% у листопаді 2019 р. – до 39% у травні 2021 р.  Паралельно  зросла орієнтація на будь-які компроміси заради миру: від 18% – до 33%, відповідно. В Центрі і на Півдні настрої більш стабільні: більшість за «компроміси, але не всі» (52% і 60%, відповідно).
• В суспільстві  дещо посилилася тенденція щодо більш жорсткої політики щодо тимчасово окупованих територій. Так,  сьогодні 30%  вважають, що території  варто і надалі вважати окупованими, не вести з ними жодної торгівлі, припинити  виплати, надання послуг і переміщення людей. 21% виступають за збереження  економічної «блокади», але   й збереження гуманітарних відносин. Ще 10% вважають, що можна дозволити торгівлю деякими товарами, але зберігати при цьому гуманітарні зв’язки. Втім, у червні 2017 р. всі ці варіанти мали приблизно однакову підтримку в суспільстві (22-23%). Частка прихильників максимальної відкритості та безперешкодних  економічних відносин з ОРДЛО  – як і у 2017 р., становить близько 15%.

• На заваді компромісу  для досягнення миру на Донбасі стоїть  відмова і небажання керівництва Росії домовлятися  – так вважають 62% громадян.  Українську сторону у небажанні припиняти війну і виконувати Мінські домовленості звинувачують 19%, більшість із них –  мешканці Сходу (35% жителів макрорегіону) та Півдня (27%). В електоральному розрізі – виборці ОПЗЖ.
• Політичне майбутнє ТОТ  – в складі України і на тих самих умовах, що й раніше. На цьому наполягають 55% громадян. При цьому цей варіант  набирає абсолютну або відносну більшість в усіх макрорегіонах.  По 13%   окремо виступають за повернення цих територій на умовах автономії або іншої форми більшої незалежності від Києва. Ідея з незалежністю  самопроголошених  утворень або їхнім приєднанням до Росії, як і раніше, має мінімальну підтримку  на рівні похибки.

• Тільки 17% українців  підтримують проведення виборів  на непідконтрольних територіях без жодних специфічних умов. Переважна частина вважає, що вибори  можуть відбуватися або  після повного виведення російських військ  і роззброєння бойовиків (25%), або  взагалі через декілька років  після повернення  цих територій під контроль України (28%).  Такої думки дотримуються і прихильники  «Слуги народу», і «ЄС», і «Батьківщини». За вибори без жодних безпекових передумов виступають лишень прихильники  ОПЗЖ (42%).
• Зусилля  Президента Зеленського, спрямовані на врегулювання на Донбасі, підтримуються 38% населення, не підтримуються – 19%. При цьому 28% нічого не знають про відповідні дії Президента в цьому напрямі.  Регіонально  Президент має підтримку в усіх макрорегіонах, окрім Сходу. На Сході прихильників  і противників дій Президента – майже порівну: 28,5% і 31%, відповідно. Ще 25%  нічого не знають про його спроби залагодити конфлікт на Донбасі.

• Як і раніше, громадяни України вважають неприйнятними більшість компромісів, на яких наполягає Росія, з посиланням на Мінські домовленості. Найменш прийнятними є проведення виборів на умовах бойовиків (неприйнятно для 70% та лише для 12% – прийнятно),   амністія всіх учасників бойових дій проти українських військ (66% проти 15%), згода на особливі економічні та політичні відносини ОРДЛО з Росією (64% проти 15,5%), а також формування силових органів ОРДЛО лише із місцевих представників (61% проти 20%).
• Більшою готовністю йти на ті чи інші компроміси вирізняються Південь та Схід – 46% та 45%, відповідно, вважають прийнятним закріплення в Конституції «особливого статусу» ОРДЛО; для 60% мешканців Півдня прийнятно погодитися на нейтральний та позаблоковий статус України; надання російській мові статусу державної прийнятне для 66% на Півдні та 55% на Сході; близько 50% громадян в обох регіонах готові погодитися на прямі переговори з так званими «ДНР» та «ЛНР», а 48% мешканців Сходу – на відновлення торгівлі з окупованими територіями.
• В той же час на Сході  стали менш прихильно ставитися до низки можливих компромісів. Так, від 2019 р.  дещо зменшилася частка  тих, хто вважає прийнятним позаблоковий статус (від 60%  – до 50%),  повну амністію (від 36% – до 21%) та прямі переговори  з так званими «ДНР» та «ЛНР» (від 64% – до 49%).
• Якщо порівняти  з листопадом 2019 р., істотно  зросла неприйнятність   ідеї дозволити ОРДЛО особливі економічні та політичні відносини з Росією: від 50% – до 64%.  Така тенденція мала місце в усіх макрорегіонах країни.

Завантажити PDF

Загальнонаціональне дослідження проведено соціологічною службою Центру Разумкова спільно  з Фондом «Деморатичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з 14 по 19 травня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2020  респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Фінансування опитування здійснене в рамках проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.