Справжня безпека буває лише там, де людей об’єднує не лише територія проживання і роботи, а й розуміння користі від взаємної поваги до прав один одного.
За останні сім-вісім років поняття громади стало однією з важливих ілюстрацій успіху України як демократичної держави. Реформа децентралізації – єдина сфера, в якій не передбачалося різких змін після перезавантаження державної влади у 2019 році. Всі політичні сили виступали за передачу влади з центру на місця.
Проте чи справді громадяни мають більше можливостей втілити свої інтереси у найближчому соціальному середовищі?
Для того, щоб поміркувати над цим і дати відповідь, спочатку визначимося з поняттями. Академічний тлумачний словник української мови дає два базових визначення того, що ми розуміємо, коли говоримо про «громаду». Отже, громада — це група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів тощо. Або це спілка, об’єднання осіб, які ставлять перед собою певні спільні завдання.
Тобто, на відміну від держави, на рівні громади людина не перетворюється на анонімного громадянина з однаковим набором прав і обов’язків. У громаді вона лишається собою, але повинна знайти спільну мову із собі подібними, щоб втілити свої потреби та інтереси, в тому числі у безпеці.
Де, у такому разі, проходить межа між простором, який людина вважає приватним, і публічним простором? Як у цьому просторі уживаються різні інтереси й твориться спільний інтерес і, власне громадський порядок?
Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на кілька досліджень, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» у 2020−2021 рр. Одне із наших моніторингових досліджень, присвячених роботі правоохоронних органів, показало, що існує різниця між сприйняттям безпеки поблизу помешкання, у громаді в та в державі в цілому.
Так, люди схильні краще оцінювати безпеку у своїх громадах, ніж в цілому по країні. І це не якась особливість українців. Те саме показало опитування у США, проведене Pew Research Center у 2019 році.
У 2020 році ми навіть помітили таку цікаву особливість: у південних регіонах респонденти найгірше оцінювали стан безпеки і громадського порядку в країні та найкраще — у своїх громадах.
Це дало нам можливість припустити, що медіа більше впливають на сприйняття безпеки, коли мова йде про країну, а коли мова про рідне місто чи село, то люди схильні самостійно робити висновки.
До слова, чим більше громада, тим менше почуття захищеності. Це теж показав наш моніторинг у 2020−2021 рр., коли мешканці міст-мільйонників більше скаржилися на тяжкі злочини та на злочини проти власності, порівняно з респондентами з менших населених пунктів.
Проте саме у великих містах медіа, особливо соціальні мережі, можуть грати позитивну, інтегруючу роль. ФБ-спільноти, в яких люди діляться новинами та враженнями про життя у своїх мікрорайонах поступово формують мікрогромади, дозволяють громадянам освоювати та присвоювати фізичний простір, робити його більш зрозумілим і менш загрозливим.
Зробимо перші висновки: не дуже правильно буде говорити про абстрактну безпеку в громадах. Бо у великих та менших громадах ми стикаємося з різним переліком і різною нагальністю ризиків для безпеки, але також із різними можливостями їх попередження чи реагування на них.
Наступний цікавий аспект.
Безпека на рівні громади включає не лише захист життя і майна від зазіхань інших. У сучасному світі – це ще й наявність умов для життя. А це стан довкілля, який не загрожує життю й здоров’ю.
Трішки на цьому зупинимося. Знову ж таки, наше опитування у серпні 2021 року, присвячене питанням екологічних ризиків, показало, що мешканці Дніпровської, Запорізької та Донецької областей найгостріше сприймають проблеми забруднення повітря. Це турбує понад 70% опитаних у трьох даних областях, і ми знаємо, що це в основному мешканці найбільших міст.
Давайте, на мить уявимо, що зникає чинник війни, який стримує економічний розвиток. Чи компенсує зростання виробництва та пов’язаний із цим добробут в цих регіонах значний екологічний ризик для життя? Чи можна це питання вирішити на рівні громади, тобто чи є на рівні громади важелі для його вирішення та впливу на власника/власників конгломерату найбільших промислових підприємств у цих громадах?
Далі, захищене життя передбачає можливості для працевлаштування та дозвілля. Одна ситуація, коли у громаді є різні можливості для працевлаштування чи ведення власної справи. Інша — якщо громада залежна від двох-трьох підприємств, які до того ж належать одному власнику. Якщо раптом уявити, що з цим власником щось трапляється, й управління зазнає краху, чи залишаться такі громади економічно спроможними і здатними давати почуття захищеності своїм мешканцям?
Соціологія не може дати відповіді на обидва питання. Але дослідження показує, що саме екологія та місцева економіка можуть стати чинниками дестабілізації та різкого зниження безпеки у громаді. І на сьогодні громадяни не мають забезпечених законом важелів, щоб запобігти цим ризикам на рівні своїх громад.
На завершення, ще два важливих моменти.
Завдяки дослідженню громадської думки під час двох хвиль ковіду в 2020—2021 рр., ми дізналися, як люди ставляться до заходів індивідуального та колективного захисту для стримування епідемії коронавірусу.
14% опитаних вважають епідемію COVID-19 в Україні дуже загрозливою. Ще майже половина оцінюють її загрози як помірні. Водночас, коли мова заходить про особистий досвід, то 23% опитаних епідемія дуже хвилює, а 44% скоріше хвилює. Зовсім чи скоріше не хвилює епідемія трохи менше 30% опитаних.
Проте, підтримка найбільш дієвих і потрібних заходів (вакцинація та обмеження масових заходів) суттєво менша за рівень особистої стурбованості та відчуття загрози від коронавірусу.
На нашу думку, ця ситуація показує, що на рівні громад життя в умовах епідемії неможливо назвати безпечним і, на жаль, передумов для змін у кращий бік станом на серпень 2021 не було видно.
Проте завершимо на оптимістичній ноті. Для відчуття безпеки у громаді людині важливо бути впевненою у тому, що вона знаходиться серед своїх, а не «чужих» (в даному разі чужі – це не персонажі однойменної кіноепопеї Рідлі Скота, а люди, які через свої відмінності здаються підозрілими чи небажаними).
Наші цьогорічні дослідження у Закарпатті, Одеській та Харківській областях показали, що попри пандемію люди не стали більш ворожими один до одного, незважаючи на різне етнічне походження, релігійні чи політичні погляди.
Це значить, що на рівні громади, за умови прозорих, конкурентних і чесних виборів, люди будуть підтримувати кандидатів, готових для співпраці та компромісів. І якщо центральна влада перестане закривати очі на спроби фальсифікації таких виборів, як це сталося у Харкові, ми справді можемо стати свідками формування відповідальних еліт та безпечних і спроможних громад.
Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, для НВ
