Ні для кого не секрет, що після Революції гідності Україна і світ взаємодіяли по двох напрямках, обидва з яких є ексзистенційними для України як держави: безпековому та реформістському. Перший стосувався стримування російськоі агресії, другий – імплементації реформ, королевою з яких була визнана антикорупційна. Український уряд явно пріорииизував безпековий напрямок: саме на протидії російській агресії і подальшому стримуванні Росії.
Краіни світу умовно можна розділити на 3 категорії: ті, хто так чи інакше у своєму діалозі з Україною пріоритизували безпеку, ті, хто пріоритизували реформи, і ті, кому байдуже. Так історично чи зовнішньополітично склалось, що країни Центральної Європи робили акцент на безпеці. Критика, пов’язана з темпом внутрішніх реформ в Україні і тим паче з боротьбою корупцією – ніколи особливо не звучала з вуст лідерів країн, які самі розуміють, що таке бути під російським прицілом. Навіть за Кучми і Януковича вони особливо не коментували і тим паче не критикували українську владу щодо внутрішніх реформ. І тим більше критика українських реформ не звучала з вуст особливо дружніх президентів і прем’єрів. І тим більше під час візиту до Києва: мовляв, якось “невдобно” в гостях у друзів друзів критикувати, та й хто, мовляв, ми такі, щоб Україну критикувати.
