Суди були і залишаються соціальною інституцією з одним із найнижчих рівнів довіри. У 2018 році судам повністю довіряли всього 1,7% громадян, а загальний рівень довіри не перевищував 8%.
Судова реформа, розпочата після Революції Гідності, не принесла бажаних результатів. Менше 1% громадян вважають її повністю успішною.
Новостворений Верховний Суд так і не став по-справжньому новим. Майже 80% його складу - старі судді, щонайменше 29 суддів, за висновками Громадської ради доброчесності, не відповідають критеріям доброчесності. Очільниками Верховного Суду стали здебільшого колишні керівники вищих судів, що були ліквідовані. Попри численні заклики громадськості вдосконалити процедури добору й оцінювання суддів, вони залишилися практично незмінними.
Певних зрушень вдалося досягти завдяки безпосередній участі громадськості в очищенні суддівського корпусу через Громадську раду доброчесності. Завдяки її діяльності вперше було конкретизовано критерії доброчесності і професійної етики та надано оцінку сотням суддів і кандидатів на посаду судді. Підвищені вимоги з декларування майна і родинних зв’язків, а також необхідність проходження перевірок і переатестацій спонукали чималу кількість суддів (більше 2 000) добровільно піти з посад. Водночас процедури призначення і переатестації суддів не стали об’єктивними і прозорими, що завадило ефективному оновленню суддівського корпусу. Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка на 2/3 складається з представників суддівського корпусу, легко долала «вето» Громадської ради доброчесності щодо суддів і кандидатів на посаду судді через відсутність у неї реальних повноважень.
Практично не запроваджено повноцінний суд присяжних, не проведено реформу адвокатури. Не реалізовано потенціал альтернативних (позасудових) способів вирішення спорів. Правосуддя не є дружнім до вразливих груп - дітей і людей з інвалідністю.
Загалом доводиться констатувати, що, попри деякі зрушення, судова реформа в Україні провалена.
Наслідком цього стало збереження політичного контролю над судами та консервація проблем у суддівському корпусі.
У судовій системі продовжує панувати корупція, яка є зручною не лише для суддів, а й тих, хто за допомогою корупції має можливість «вирішувати» свої питання у су-дах, зокрема недоброчесних політиків, олігархів. Кругова порука та усталеність корупційних зв’язків у системі правосуддя так і не подолані та не дають можливість ефективно протидіяти корупційним явищам.
Нездатність судів забезпечити справедливість не лише стає на заваді захисту прав людини, негативно відбивається на довірі до держави, а й ставить під загрозу прогрес в інших реформах. Відсутність належної роботи системи правосуддя відлякує інвесторів і перешкоджає економічному розвитку України.
Відповідно до цього необхідно значною мірою переглянути ті процеси, які складають судову реформу в Україні, насамперед змінити підходи до формування органів суддівського врядування, відповідальних за її впровадження, з наданням вирішальної ролі незалежним громадським експертам. Також необхідно зосередитися на підвищенні стандартів підготовки правників і роздержавленні вирішення спорів.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України, Міністерство юстиції України.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Верховна Рада України, Міністерство юстиції України, Міністерство освіти і науки України.
РІШЕННЯ ПРИЙМАЄ: Президент України, Верховна Рада України.