Ярослав Юрчишин: “Чи повернеться до України золото Януковича”

Ярослав Юрчишин для Новое Время 

В одній із європейських країн арештували понад півтони золота з числа активів Віктора Януковича.

Про це спершу повідомив заступник Генерального прокурора Євген Єнін. Пізніше генпрокурор Юрій Луценко розкрив деталі : золото вилучили з банківської скриньки одного з банків Швейцарії. Однак не назвав ані власника скарбу, ані будь-яких даних розслідування, що можуть привести до повернення цих активів до України.

На перший погляд, це чудова новина, адже якщо є судовий вирок у справі проти власників цього золота, то Україна зможе його повернути, хоча й у тривалому непростому процесі. Як це зробила свого часу влада Тунісу, повернувши частину коштів, вкрадених родиною диктатора Бен Алі, що володів чвертю валового доходу країни. Тоді лише Швейцарія повернула Тунісу $66 млн.

Але ж, зважаючи на стиль роботи ГПУ, одразу виникає багато запитань.

Чи існують в Україні справи стосовно власників цього золота? А ми знаємо, що єдина справа яка розглядається наразі в суді стосовно Януковича і його оточення – стосується не корупції, а державної зради. Відтак повернення викрадених коштів навіть за умови вироку малоймовірне.

Чи арештували це золото за ініціативою ГПУ чи за ініціативою швейцарців? Який правовий статус у цього золота в Швейцарії? Адже є ймовірність, що швейцарські правоохоронні органи можуть конфіскувати його і залишити в межах країни.

На жаль, обсяг інформації та спосіб, у який її повідомили суспільству, не дозволяє зрозуміти правове підґрунтя того, що відбувається. І, на жаль, така поведінка характерна для нинішнього керівництва ГПУ, якщо справа стосується розслідувань топ-корупції представників режиму Януковича та повернення вкрадених ними активів.

Очевидно, що пан Єнін під час інтерв’ю та пан Луценко під час прес-конференції не зобов’язані надавати детальнішу інформацію по цій справі. Однак з попереднього досвіду роботи з інформацією від ГПУ не доводиться розраховувати на отримання будь-яких додаткових деталей від цього правоохоронного відомства.

Варто лише згадати про конфіскацію $1,5 млрд коштів “організації Януковича”, судове рішення про яку замовчується. І не можна сказати, що це робиться задля захисту свідків, як зазначив у інтерв’ю пан Єнін. Скоріше, мова йде про порушення базових вимог законодавства про доступ громадян до інформації.

Персональна інформація усіх учасників процесу і так повинна бути прихованою у будь-яких рішеннях, що оприлюднюються у Єдиному реєстрі судових рішень. А от юридична чистота самого тексту вироку, а також перелік фірм та їхніх бенефіціарних власників, з чиїх рахунків і були конфісковані ці кошти, без сумніву, становлять надзвичайний суспільний інтерес .

Інформація про арештовані, а тим більше повернені активи топ-корупціонерів є надзвичайно важливою у першу чергу для суспільства. А суспільство бажає розуміти, коли нарешті хоч когось із корупціонерів, які роками грабували країну, притягнуть до відповідальності.

І звісно ж вона необхідна для експертів, які здійснюватимуть моніторинг процесу розслідування, повернення цих активів і їхнього подальшого ефективного використання на благо українського народу. Інакше будь-яке конфісковане майно може легко перетворитись на “батон Януковича”, місце перебування якого залишається загадкою і по нині.

Проте значно гіршим є те, що Генпрокуратура не ділиться із суспільством інформацією не лише про свої здобутки, але і про “невдачі” розслідувань. Наприклад, про закриття провадження стосовно Миколи Злочевського, чи про виключення Юрія Іванющенка із санкційного списку ЄС українське суспільство дізналось не від Генпрокуратури. Представники прокуратури повинні були надати зрозумілих пояснень про причини і наслідки таких прийнятих рішень. Натомість, ми про все дізнаємося із повідомлень у ЗМІ, або радісних прес-релізів вчорашніх фігурантів розслідувань.

Саме тому не менш болючим питанням залишається систематичне оприлюднення і постійне оновлення інформації про кримінальні провадження щодо топ-корупціонерів часів Януковича. Як пропонували ТІ, зробити це можна було б у форматі публічного реєстру таких розслідувань. Але, незважаючи на те, що Юрій Луценко ще у травні пообіцяв голові правління глобального руху ТІ Хосе Угасу розробити такий реєстр, він все ще відсутній.

При цьому, як стосовно інформації про розслідування, так і про арешт та повернення активів у ГПУ ніхто не вимагає розкривати плани розслідування та ділитися таємницею слідства. Однак, усім вже очевидно, що про арешт будь-яких активів, як за кордоном, так і всередині країни, їхні власники давно знають та мають копії відповідних процесуальних документів. Аналогічно і про прийняті процесуальні рішення, оголошені підозри, обрані запобіжні заходи тощо. Тому переважна більшість такої інформації, без зайвої деталізації, навряд чи може зашкодити перебігу розслідувань.

Крім того, чинне законодавства обмежує процесуальні строки розслідувань максимум одним роком, а тому суспільству також варто було б знати, як ці строки дотримуються органами слідства на четвертий рік розслідувань.

Натомість, на даний час суспільству за великим рахунком відомо лише те, що якісь злочини корупціонерів часів Януковича повинні ще розслідуватись ГПУ на четвертий рік після Революції Гідності. А також те, що поки що жодного обвинувального акту по них до судів не направили.

Натомість, у громадськості виникає все більше і більше запитань як до якості таких розслідувань, з огляду на відсутність інформації про будь-які результати, так і до комунікації про таку роботу зі сторони ГПУ.

І все це відбувається на фоні використання шалених ресурсів оточенням Януковича для відбілювання своє репутації та катастрофічно низького рівня довіри до органів влади.

Але правоохоронцям рано чи пізно доведеться звітувати про проведену роботу та її результати. А також про обсяги повернених і, що головне, втрачених активів. І тоді дуже б не хотілось, щоб ми всі раптом довідались, що притягувати до відповідальності нікого, а конфісковане золото виявилося, у результаті, просто піритом.

Сподіваємось, що генпрокурор Луценко все ж таки зрозуміє, що у справах викриття топ-корупції громадянське суспільство для нього не ворог, а соратник. А українське суспільство хоча б у цьому році побачить перші судові процеси над представниками корумпованої “сім’ї”.

ВГОРУ