Віталій Шабунін: “Вдягти труси або зняти хрестик” – як голосуватиме ВККС за майбутніх суддів Верховного суду?

Завтра, 21 квітня, Вища кваліфікаційна комісія суддів розпочне фінальний етап конкурсу до нового Верховного суду – співбесіди з кандидатами на основі їх суддівських досьє.

За результатами цього туру кожний кандидат отримує максимальну кількість балів, яку він міг набрати за весь конкурс – 790 з 1000 можливих. Співбесіди мають транслюватися он-лайн, а представники Громадської ради доброчесності (ГРД) матимуть змогу ставити кандидатам незручні запитання. Самі досьє кандидатів були оприлюднені на сайті ВККС після публічного скандалу, але далеко не в тому обсязі, як те передбачав закон.

Сергія Козьяков, голова ВККС, називає такий перебіг конкурс “безпрецедентно прозорим”.

Але у всіх цих формальних атрибутах відкритості відсутній головний елемент: члени ВККС не готові відкрити суспільству два ключових рішення, які визначать склад майбутнього Верховного Суду:

1. Скільки балів кожний окремий член Кваліфкомісії виставив кожному конкретному кандидату, і

2. Хто з членів комісії не підтримає (голосуватиме за подолання) негативний висновок ГРД щодо кандидата до Верховного суду.

Це – ключове, адже фіксує персональну відповідальність членів ВККС за результати конкурсу.

Попри багатоскладовість та багатослівність методики оцінки кандидатів до Верховного Суду, виставлені ним бали лишаються суб’єктивною справою членів ВККС. 790 із 1000 балів визначаються кожним членом комісії без жодного об’єктивного обґрунтування – на основі вивчення суддівського досьє та ефемерної доброчесності кандидата, яку ніяк не порахуєш та не обчислиш.

Подолання негативного висновку ГРД також здійснюється без жодних критеріїв та на розсуд членів комісії. Така суб’єктивність – найкраще поле для маніпуляцій. За умови, що ніхто не дізнається, хто із членів ВККС поставив аж стільки балів сумнівним кандидатам чи дав добро на нехтування негативним висновком ГРД.

Члени ВККС бояться персональної відповідальності за майбутній склад Верховного суду – чи не тому, що хтось робитиме вибір за них? Нести відповідальність за нав’язане політичними кураторами рішення не хоче ніхто.

Відкрите та поіменне голосування членів ВККС – єдина можливість довести самостійність та неупередженість власного рішення, а також – дійсне свідчення того, що конкурс до Вишки відбувається прозоро і, головне – чесно.

Більшість членів ВККС – іншої думки. Вони говорять, що публічність результатів голосування та виставлених балів стане загрозою особистій безпеці, та зробить їх мішенню для тих, хто програв конкурс. Але ж саме за таку готовність держава платить членам ВККС 225 тисяч гривень зарплати щомісяця – аби ті були максимально убезпечені від тиску і не боялися ухвалювати рішення, що можуть йти у розріз з бажаннями політичної еліти або олігархів.

Цей аргумент тим більше не витримує критики, бо усі рішення, що вимагають голосування, ухвалюються членами ВККС не анонімно, а простим підняттям руки під час засідання. Достатньо лише одного сексота – і всі рішення стануть відомими кому треба.

Бали, виставлені членами ВККС, взагалі доступні не тільки тим, хто їх виставив, але і апарату Комісії, які працюють що в геометричній прогресії збільшує ризик витоку поіменної оцінки кандидатів.

Тому членам ВККС, як в тому анекдоті про хрестик та труси: треба або перестати говорити про відкритість та чесність, або – довести її власним рішенням і проголосувати зміни до регламенту, якими передбачити оприлюднення як результатів поіменного голосування за подолання негативних висновків Ради доброчесності, так і індивідуальних балів, виставлених кандидатам.

Віталій Шабунін для Української Правди 

ВГОРУ