Громадська ініціатива «Реанімаційний Пакет Реформ» поєднує в собі експертні, комінікаційні та лобістські можливості. Учасники разом розробляють законопроекти, виборюють їхнє ухвалення та контролюють втілення реформаторських законів. Хоча за останній рік слово реформи вже встигло набрати відтінків легендарного «покращення», варто підбити підсумки 100 днів роботи парламенту та дізнатися які наслідки мають ухвалені в Києві рішення для регіонів.
На заході України, за результатами нещодавнього соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», більше половини населення (55,3%) вважають судову реформу одним з найнагальніших завдань. Жителі Західної частини країни впевнені у великому рівні корупції серед суддів (73,6%), впливу політиків (28,4%) і олігархів (32,9%). Порівняно з іншими регіонами, вони більше потерпають від погано вмотивованих і незрозумілих судових рішень, заплутаності судової системи, закритості судових процесів, небажання суддів йти на діалог із громадськістю, браку інформації у ЗМІ про позитивну діяльність судів.
«Новий Закон «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. створив умови для зміни суддівського корпусу, однак, на жаль, не забезпечив незалежність правосуддя від політичних впливів. Водночас у громадських активістів з‘являться нові можливості для контролю за суддівською діяльністю, зокрема, здійснення моніторингу за судовими процесами, результати якого можуть мати вплив на кар’єру судді», – зазначає експерт групи РПР «Судова реформа» Роман Куйбіда.
Тож відповідальність за успішність судової реформи несуть не лише законодавець і судді, а й громадянське суспільство, від активності якого залежить формування порядку денного судової реформи і суспільний контроль за перетвореннями.
Урядові ініціативи, реалізовані останнім часом у податковій сфері та сфері соціального страхування, не є реформами за своєю суттю. Під виглядом реформи було збільшене і так достатньо обтяжуюче податкове навантаження, запроваджена відповідальність за порушення трудового законодавства, прийняті норми, які не дають можливості виконати вимоги законодавства, не порушуючи їх, а також, які ще більше ускладнили та заплутали ведення податкового обліку, збільшили витрати трудових, фінансових ресурсів та часу на його ведення та декларування податків.
Експерт групи РПР «Податкова рефома» Юлія Дроговоз наголошує: «Пропозиції Реанімаційного Пакету Реформ скеровані на виключення найбільш одіозних норм законодавства, прийнятих 28 грудня 2014 року, а також на розробку справжньої податкової реформи разом з реформою системи пенсійного забезпечення, які направлені на зниження фіскального тиску, більш справедливий перерозподіл податків між платниками та спрощення податкового обліку та декларування».
Політика української влади в енергетичній галузі за останній рік не може бути
названа реформаторською. Попри те, що на багатьох зустрічах за участі
урядовців звучать правильні посили та тези щодо необхідності реформування
енергетичного сектору, реальних кроків на сьогодні вкрай мало.
«Основними проблемами енергетичного сектору, – пояснює менеджер групи РПР «Реформи в енергетиці» Андрій Зінченко, – залишаються його непрозорість, перерегульованість, домінування монополій та відсутність державної політики, яка б стимулювала впровадження заходів у сфері ефективності у бюджетному та приватному секторі».
І насамкінець варто додати, що суспільства потребують політики національної пам’яті після повалення тоталітарних, репресивних режимів, які забороняли і карали за будь-які згадки про боротьбу за незалежність, дотримання прав людини та громадянських свобод. Досвід минулого двадцятиліття показує, що країни Центрально-Східної Європи, які запровадили політику національної пам’яті, змогли трансформувати свої суспільства в демократичні та відкриті.
За словами експерта групи РПР «Реформа політики національної пам’яті Андрія Когута, відсутність цілісної політики в цій сфері не тільки неодноразово призводила до спроб відновлення в Україні тоталітарних практик, але й також зробила можливою збройну інтервенцію Росії. Україна має пройти цей шлях “реанімування” історичного досвіду минулого століття щоб забезпечити розвиток європейського демократичного суспільства.