Гліб Вишлінський “Трудова міграція: як Україні зробити зі зради перемогу?”

Гліб Вишлінський для Економічної Правди

Коли чуємо “міграція”, уява малює негативні образи: відсутність робочих місць, політичні та соціальні потрясіння, екологічні катастрофи.

Однак цей складний суспільний феномен можна і потрібно розглядати більш комплексно.

Міграція не тільки створює негативні наслідки для економіки країни-донора, але і при ефективних заходах міграційної політики може мати позитивні ефекти.

Які напрями розбудови політики у сфері міграції потрібно включити у нашу українську модель?

Ефективність державної політики в сфері міграції залежить від ситуації в конкретній країні та структури міграційних потоків.

Вибір дизайну політики має базуватися на достовірній та актуальній інформації про міграційні процеси та їх наслідки. Важливою є також координація між різними відомствами та установами.

Досвід інших країн показує, що можна виділити до десяти основних груп заходів політики у сфері міграції:

– активна політика залучення населення на внутрішній ринок праці та стимулювання внутрішньої мобільності робочої сили;

– розвиток освітньої інфраструктури;

– поширення інформації про міграційні можливості і труднощі з акцентом на тимчасову/маятникову міграцію;

– залучення діаспори до інвестицій в економіку країни свого походження та розвиток торгівельних зв’язків з країною-реципієнтом;

– програми реінтеграції мігрантів, які повертаються;

– стимулювання підприємницької ініціативи серед членів сімей трудових мігрантів (реципієнтів грошових переказів);

– розбудова соціальної інфраструктури для дітей трудових мігрантів;

– розвиток мережі зв’язків з діаспорою.

Для України сьогодні характерний короткостроковий та маятниковий характер трудової міграції.

Ми у Центрі економічної стратегії у нашій новій аналітичній записці “Скільки українців поїхало за кордон і що з цим робити державі” підрахували, що одномоментно за межами країни може знаходитися близько 2,5-2,6 млн осіб.

Це означає, що українці їдуть за кордон на короткий термін, заробляють там кошти та повертаються додому.

На жаль, можна констатувати, що з 2009 року міграційний тренд посилюється.

Однак є і позитив: після 2014 року українці вдвічі рідше виїжджають з України безповоротно, тобто назавжди покидають країну.

Загалом у 2002-2017 роках сукупний чистий виїзд українців за межі України (тобто ті, хто поїхали та не повернулись) склав 6,3 млн осіб.

Оскільки переважна більшість трудових мігрантів з України їдуть до сусідніх країн, вони підтримують тісні зв’язки з Україною та матимуть змогу повернутися, якщо економічна ситуація в Україні покращуватиметься та будуть створені робочі місця з високою продуктивністю праці та відповідною оплатою.

У цих умовах політика України у сфері міграції повинна включати наступні напрями.

По-перше, на якісно новий рівень має вийти збір інформації про міграцію. Зараз для повноцінної оцінки міграції даних не вистачає – наявні показники неоднорідні, а початкова точка відліку про кількість наявного в країні населення відсутня. Востаннє перепис населення проводився у 2001 році.

По-друге, держава має працювати над збільшенням позитивних коротко- та довгострокових ефектів від міграції.

Потрібно знижувати бар’єри для короткострокової та маятникової міграції, а також підтримувати зв’язок з мігрантами, залучати їх до підприємництва.

Третє. Внутрішня міграція може стати рішенням для тих, хто розглядав можливість стати трудовим мігрантом, адже цілком реально працевлаштуватися у іншому регіоні країни.

Держава має поширювати інформацію про умови працевлаштування в різних регіонах та пропонувати у службі зайнятості безробітним працевлаштування у них.

Четверте. Держава має сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері міграції, тобто проводити свідому політику залучення робочої сили з-за кордону, яку проводять сусідні країни ЄС.

Наприклад міграційна політика Польщі буде ставати дедалі активнішою і це потрібно враховувати.

І останнє – необхідно підвищувати ефективність державних видатків на соціальні потреби.

Потрібно переглянути соціальну політику таким чином, щоб стимулювати економічну активність населення та зменшувати кількість отримувачів соціальних допомог та субсидій, які отримують їх без належних підстав.

Гліб Вишлінський для Економічної Правди

ВГОРУ