Дар’я Каленюк: Для Юрія Луценка, Генератора Паскудних Угод

Дар’я Каленюк для Української Правди

Режим спецконфіскації працює і служить Україні. І всі, хто ставить під сумнів спецконфіскацію 1.5 млрд доларів Януковича, служать Януковичу та є ворогами країни та допомагають скасувати спецконфіскацію через фейкове рішення в іноземних країнах, адже в українських судах його скасувати неможливо“, – суть нещодавньої доповіді Генпрокурора в комітеті з нацбезпеки.

Давайте нагадаємо Юрію Луценку історію появи у нашому законодавстві “режиму спецконфіскації”, яким він зараз так активно користується.

У 2015 році на вимогу ЄС у рамках плану дій щодо візової лібералізації Україна зобов’язалася ухвалити закон, який дозволить конфіскацію злочинних активів у третіх осіб. Тобто того майна, яке прямо не належить злочинцю, а записане на свата, брата, тещу чи компанію. Нові норми про конфіскацію повинні були відповідати Директиві ЄС 2014/42/EU, що визначає базові принципи ЄС щодо конфіскації злочинних активів.

На виконання вимоги ЄС восени 2015 року Уряд розробив два законопроекти, узгодив їх з експертами ЄС та направив на розгляд у Раду. Це були зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, зокрема щодо визначення режиму спецконфіскації злочинного майна (ст. 96-2 КК) та щодо регулювання арешту майна в кримінальному провадженні (глава 17 КПК).

Законопроекти потрапили на розгляд у правоохоронний комітет, де були “кастровані”депутатами, у тому числі і членом комітету – Юрієм Луценком.

Комітет повністю переписав законопроекти, унеможлививши арешт і конфіскацію майна третіх осіб, а Парламент у залі швиденько зібрав більшість голосів. Попри застереження екс-прем’єра Яценюка та міністра юстиції Петренка, що перероблений законопроект суперечить нормам ЄС, у парламенті з’явився “центр протидії спецконфіскації” в особі екс-голови фракції БПП Юрія Віталійовича Луценка, який впевнено заявив: “Проект в редакції Мін’юсту створює завеликі ризики зловживань з боку слідчих органів. Благими намірами арешту майна Януковича вимощена дорога в пекло. Неприпустимо все арештовувати”.

Центр Протидії Корупції, експерти й журналісти, навіть посол ЄC в Україні Ян Томбінський, намагалися тоді пояснити Юрію Віталійовичу та його колегам, що норми про спецконфіскацію майна третіх осіб не суперечать Директиві ЄС. Але “безвізовий” закон ухвалили у такій редакції, що після його ухвалення в ЄС заявили про те, що він не відповідає стандартам ЄС і має бути переголосований задля отримання безвізу. Тоді Юрій Віталійович заявив, що “послу Томбінському варто менше бухати з Шабуніним”.

Під тиском міжнародних партнерів та під загрозою втрати безвізу в лютому 2016 року Рада таки переголосувала закон і узгодила норми про спецконфіскацію з вимогами та стандартами ЄС.

З часом ролі та декорації змінилися. З голови президентської фракції у Парламенті Юрій Віталійович перетворився на Генпрокурора і в 2017 році почав активно застосовувати норми про спецконфіскацію.

Правда, і цього разу у Луценка не склалося зі стандартами ЄС, які вимагають виконати дві умови для спецконфіскації майна у третіх осіб:

1. Надати докази злочинного походження майна (ст. 6 Директиви) і

2. Надати можливість третій особі захищати свої права в судовому процесі щодо конфіскації (ст. 8 Директиви)

Чи були дотримані ці дві умови під час спецконфіскації 1,5 млрд доларів?

Докази злочинного походження майна

Як уже всім відомо, “конфіскація століття” відбувалася через вирок Краматорського суду, який одночасно затвердив угоду Кашкіна зі слідством та виніс рішення про конфіскацію майна, яке не було власністю Кашкіна. Кашкін був підставною особою, якому заплатили 500 дол. за те, щоб на нього все оформити.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, при затвердженні угоди зі слідством суд не досліджує докази. Але при ухваленні рішення про спецконфіскацію майна третіх осіб суд обов’язково має досліджувати докази і на їх підставі встановлювати факти та виносити рішення.

З тексту вироку Краматорського суду, опублікованого Аль-Джазіра, випливає, що Краматорський суд взагалі не досліджував докази злочинного походження конфіскованих мільярдів. Цих доказів просто немає у вироку. Є тільки перелік умовних 8 схем та 400 компаній, через які, за версією прокуратури, вкрадено з бюджету понад 13,24 млрд грн. Не наведено жодних зв’язків між злочинними схемами та компаніями, ланцюжок руху коштів за межами України не відображено. Єдиним доказом злочинного походження цих грошей Генпрокурор називає наявність інших 30 вироків суду, що зафіксували факт існування злочинної організації Януковича і належність цьому об’єднаному злочинному угрупуванню сотень компаній.

23 із цих 30 вироків досі доступні в судовому реєстрі. Усі вони також відбулися через угоду зі слідством, при чому, переважно з дрібними виконавцями – підставними особами типу Кашкіна. І хоча кожний вирок стосується окремого епізоду розкрадання або відмивання, фабула та механіка схем, описана у них майже “під копірку”, без істотних нових деталей та без оцінки судом доказів.

Можливо, такі докази є у слідства і теж зберігаються в “секретній кімнаті ГПУ”? Але без їх оцінки суд не мав законних підстав ухвалювати рішення про конфіскацію майна третіх осіб.

Можливість для третьої особи захищати свої права

Юрій Луценко наголосив, що у судовому процесі в Краматорську брали участь лише адвокат, прокурор, суддя і обвинувачений, а треті особи взагалі не мають права втручатися в судовий процес щодо затвердження угоди з обвинуваченим. Це так.

Але оскільки за результатами цієї угоди відбулася конфіскація майна зовсім не Кашкіна, а третіх осіб, вони мали бути як мінімум поінформовані про правові та фактичні підстави такої конфіскації. Це не наше бажання, це базовий принцип права на справедливий суд (ст. 6 Європейської конвенції з прав людини) та європейський стандарт (ст.8 Директиви ЄС). Натомість, у ГПУ свідомо пішли на порушення прав компаній-власників конфіскованих ОВДП на доступ до суду, ким би не були ці власники тоді чи зараз.

У Європейському суді з прав людини компанії, у яких конфіскували мільярди, можуть оскаржувати рішення Краматорського суду саме на процесуальних підставах, де відбулося найбільш очевидне порушення зі сторони ГПУ та суду. Замість того, щоб провести належне розслідування, зібрати докази і законно конфіскувати не тільки 1,5 млрд, але заморожені активи й інших поплічників Януковича, прокуратура і Краматорський суд просто забрали ці гроші в компаній. А повертати їх після того, як це правове свавілля буде доведено в суді, доведеться кожному з нас. А за нинішнім курсом це близько 1000 грн з кишені кожного українця.

І навряд чи майбутнє рішення Європейського суду з прав людини міжнародні інституції вважатимуть “фейковим”, на відміну від суперсекретного рішення Краматорського суду.

Дар’я Каленюк для Української Правди

ВГОРУ